Місія неможлива: гендерна рівність в умовах політики жорсткої економії
У 2020 році Фонд Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні оновив серію досліджень "Феміністична відповідь заходам жорсткої економії". Це оновлення має проілюструвати вплив політики урізань на становище жінок
Фактична відмова держави від регулювання ринку праці, відсутність індустріальної політики, скорочення витрат на соціальні потреби й інфраструктуру – ці та багато інших неоліберальних заходів створюють безпосередні й опосередковані структурні перешкоди на шляху до гендерної рівності. У цьому дослідженні я продовжую аналізувати деякі ключові соціально-економічні процеси та реформи в Україні, приділивши особливу увагу Пекінській платформі та розглядаючи її обмеження в українському та глобальному контекстах.
Оксана Дутчак, авторка дослідження
"Прогрес" у подоланні гендерної нерівності на ринку праці
Зарплатня жінок в Україні у середньому нижча, ніж у чоловіків. Жінки частіше отримують установлену законом мінімальну заробітну плату. Це негативно впливає на їхній рівень життя. Тим часом уряд, звітуючи про прогрес у подоланні гендерної нерівності в оплаті праці та зайнятості, переважно повідомляє про професійну підготовку жінок та державних службовців, усунення законодавчих обмежень щодо зайнятості жінок, створення планів дій тощо. Такий (нео)ліберальний підхід призводить до зростання розриву в заробітній платі чоловіків та жінок, а уряд тим часом не вживає ефективних заходів для вирішення структурних проблем горизонтальної та вертикальної гендерної стратифікації на ринку праці, причиною яких є різна оцінка "продуктивної" та репродуктивної праці в капіталістичному суспільстві.

Таблиця 1. Заробітна плата (до відрахування податків) та різниця в оплаті праці чоловіків та жінок
Уряд відмовляється від активного регулювання зарплат, залишаючи це питання. Як показано в Таблиці 1, наслідком є певне зростання заробітної плати в ході післякризового відновлення, але цей прогрес, обумовлений ринковими механізмами, залишає позаду заробітну плату й пенсії жінок.
Оксана Дутчак, авторка дослідження
Пекінська платформа в реаліях України
Згідно зі стратегічними цілями Пекінської платформи, існують такі перешкоди на шляху до залучення жінок в економічну діяльність:

  • брак робочих середовищ, дружніх до потреб сім'ї, у тому числі нестача якісних та доступних послуг із догляду за дітьми;
  • негнучкий робочий графік.

Ці фактори додатково стримують жінок від повної реалізації свого потенціалу. Однак через наявну соціально-економічну нерівність догляд за дітьми може стати загальнодоступним лише за умови рішучого втручання держави в це питання, але це суперечить логіці жорсткої економії, яку впроваджує Україна.
Перелік дій, які Пекінська платформа прямо рекомендує урядам у стратегічній меті F.6 ("Сприяти гармонізації трудових та сімейних обов'язків жінок і чоловіків"), не містить згадок про доступну доглядову інфраструктуру (для дітей). Цей розділ Платформи передусім зосереджується на усуненні законодавчої дискримінації та боротьбі з гендерними стереотипами. У сучасних соціально-економічних обставинах гармонізація трудових та сімейних обов'язків, з погляду гендерно справедливого розподілу, неможлива без перекладання якомога більшої кількості репродуктивної праці з сім'ї на інші структури.
Оксана Дутчак, авторка дослідження
Недолік Пекінської платформи у контексті соціального забезпечення
Український приклад жорсткої економії у сфері соціального забезпечення ілюструє суттєвий недолік Пекінської платформи: вона не покладає на уряди відповідальність за забезпечення прямого додаткового доходу соціально незахищеним групам. А це надзвичайно важливо для підтримки жінок в умовах фемінізації бідності.

Український уряд аргументує свої "антикризові" дії тим, що скорочення соціальних витрат та державної репродуктивної інфраструктури є необхідним і навіть більш ефективним.

Зрештою, як і в багатьох інших країнах, антикризова жорстка економія перетворюється на постійну та невід'ємну рису соціально-економічної політики. У результаті "продуктивна" сфера віддається під контроль ринку, який спирається на наявні структури гендерної (і не тільки) нерівності, закріплюючи й посилюючи їх. Це призводить до кризи соціального відтворення в умовах надзвичайно слабкої державної підтримки, що викликає скорочення чисельності населення, масову міграцію, матеріальну та часову бідність, особливо серед жінок.
Що не так з Пекінською декларацією та Платформою?
На жаль, Пекінська декларація та Платформа дій не є ефективною відповіддю на кризу соціального відтворення – і реальність постійно це доводить. Хоча документ пропонує багато прогресивних векторів для боротьби з гендерною нерівністю, він має суттєві недоліки. Намагаючись врахувати різні точки зору та інтереси, він не дає розуміння причиново-наслідкових зв'язків, які зумовлюють структурну гендерну нерівність, зокрема – розуміння взаємозв'язків між соціально-економічними структурами капіталізму й патріархатом та їхнього тривалого впливу на соціальне відтворення.

Пекінська декларація та Платформа не пропонують обґрунтованого алгоритму, що встановив би, які заходи на шляху до гендерної рівності є особливо пріоритетними, розмежовуючи ті, котрі спрямовано проти самих витоків проблеми, і ті, котрі їх доповнюють.
Додаткова інформація
Авторка дослідження – кандидатка соціологічних наук Оксан Дутчак.
Дослідження профінансоване Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні з коштів Міністерства економічного співробітництва та розвитку ФРН. Повний текст дослідження — за посиланням.
Фото заголовку: Council of Europe 2004